Дрогобич. - 30 Червня 2015 - Дрогобич

Форма входу

Реклама

Параметри сайту

 
 

Валюта


Пошук

Календар

«  Червень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930

Статистика

   
 
 

Календар свят і подій

Погодний інформер

HotLog TOP.GE Business-Key Top Sites

Головна » 2015 » Червень » 30 » • Дрогобич.
08:46
• Дрогобич.

Районний центр Львівської області. Друге за економічним потенціалом місто Львівщини після обласного центру. Знаходиться приблизно в ста кілометрах південно-західніше Львова.

Виникло місто приблизно в ХІ столітті в місцині, яка багата соляними джерелами з яких здавна видобували сіль.

Про походження назви міста єдиної думки зараз не існує. Дослідник історії Дрогобича Роман Пастух з цього приводу пише:

«Походження назви Дрогобич залишається нез`ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, можливо, ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового існувало поселення Бич, оточене валами з дерев`яним частоколом і ровом з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич. З плином століть народна традиція об`єднала ці слова в одне, і вийшов Дрогобич.

Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слів «другий бік», що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалося на другому боці річечки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов`язують топонім Дрогобич і зі словом «драговина», що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.»

З самого моменту заснування міста головним його багатством були солеварні. Технологія добування солі була досить проста. В спеціальні жбани (черіні) заливали воду збагачену сіллю (ропу) й нагрівали ті жбани на багатті. При випаровуванні води, залишалась сама сіль, яка обпікалась на вогні у вигляді так званих топок. Дев`ять таких конусоподібних топок стали символом міста і зображені навіть на гербі міста. Причому ці дев`ять топок солі зображувались й на гербі австрійського періоду, й радянського періоду, й сучасного періоду незалежності України.

В 1339 році, після зайняття земель Галицько-волинського князівства королівською Польщею, Дрогобич отримує власний герб на якому білий орел тримає на грудях щит з все тими ж дев`ятьма топками солі. 

В тому ж, 1339 році, за королівським рескриптом дрогобичська дерев`яна церква Причистої Діви Марії була перетворена на католицький костел.
1387 та 1390 роки відзначені першими письмовими згадками про місто. Перша була в львівському міському акті, друга – в буллі Папи римського Боніфація ІХ.

Як досить крупне місто для свого часу, Дрогобич мав і власний замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Від замку вже на жаль майже нічого не залишилось. Єдине що одна з його веж, десь в середині XVI столітті була перебудована в дзвіницю парафіяльного костелу св.Бартоломея, або як він називається в реєстрі - Вознесіння.

За часи свого існування костел безліч разів перебудовувався і зараз спеціалісти навіть не можуть прийти до єдиної думки про час його спорудження. Відомо точно що зводився він на фундаменті воєводських палат, що розміщувались всередині замку. А останні зміни в його архітектурних рисах датуються ХІХ століттям.

На стінах костелу розміщенні чисельні пам`ятки, за якими можна прослідкувати історію Дрогобича. Це долоня, стопа та голова в папській тіарі – символ католицького володарювання, або мармурове оздоблення дверей з двома мечами - нагадування про полеглих жителів міста, що брали участь в Грюнвальдській битві. А в 1572 році в костелі був встановлений пам`ятник Катерині Рамулотовій – дружині власника місцевих солеварень.

Ну а біля самого костелу встановлений пам`ятник найвизначнішому дрогобичанину – Юрію Котермаку.

Ця непересічна людина народилась в Дрогобичі близько 1450 року. Він здобув звання магістра в Ягелонському університеті Кракова. Потім вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті міста Болонья. Там же отримав звання доктора філософії (1478 р.) та доктора медицини (1482 р.). В Болоньї він викладав астрономію, а в1481-1482 роках навіть був ректором місцевого університету – найстарішого в Європі.

В 1483 році в Римі була видана книга Юрія Котермака, який підписувався «Drohobicz Georgius» - "Прогностична оцінка поточного 1483 року", де були викладені на ряду з астрологічними прогнозами відомості з географії, астрономії, метеорології та філософії. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну - «Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Помер цей визначний діяч європейської науки 4 липня 1494 року. Похований у Кракові.

В продовж XV-XVI століть місто росло й розвивалось як типове середньовічне місто Галичини. Діяло міське самоуправління й судочинство, проводились ярмарки, працювали цехи та солеварні. Наприклад, в 1535 році був створений цех ковалів та слюсарів, а в 1565 році в місті налічувалось 45 солеварень.

Ну і звичайно ж на Дрогобич періодично накочувались татарські набіги, виникали епідемії, ставались пожежі та повені.

XVII століття відзначене в історії міста існуванням церковного братства при церкві Воздвиження, подіями війни Хмельницьго з Польщею, пербуванням в місті угорського князя Юрія ІІ Ракоці (1657 рік), спорудженням міської школи (1663 рік) та останнім нападом татарів (1699 рік).

В XVII столітті в місті зводяться дві унікальні дерев`яні церкви, що збереглися до наших часів.

В 1613 (за іншими даними в 1660 році) була побудована церква Воздвиження Чесного Хреста.

В 1661 році біля неї була зведена дзвіниця, яка також збереглася до наших часів.
При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих.

Зовсім поруч була зведена й інша пам`ятка – церква Св.Юрія з дзвіницею (1670-ті роки)

Цікава вона тим, що вона була перенесена в Дрогобич з карпатського села Надієво й встановлена на місті згорілої своєї попередниці. Коло неї в 1670 році також була зведена дерев`яна дзвіниця.
Славиться св.Юр своїми унікальними внутрішніми розписами та та не менш унікальним іконостасом середини XVII століття. Нажаль сфотографувати їх мені не вдалося.

Крім православних святинь в Дрогобичі збільшується й кількість католицьких храмів, монастирів, шкіл. В 1700-1709 роках будується новий костел та монастир кармелітів (нинішній кафедральний храм Святої Трійці).
В 1740 році будується нова міська ратуша, а в 1756 році засновано міську пошту.

В 1772 році стався так званий перший поділ Польщі, в наслідок якого Галичина підпадає під владу Австрійської імперії. За новим адміністративним поділом Дрогобич стає окружним центром (1774 рік), а згодом циркульним центром (1782 рік). Правда потім центр «циркуля» був перенесений в Самбір.
На кінець XVIII століття в місті проживало 6,5 тисячі жителів і діяло 9 ремісничих цехів.

В ХІХ столітті поряд з традиційною спеціалізацією Дрогобича, як центра солеваріння бурхливого розвитку зазнала нафтопереробка. Ще здавна в околицях міста виявляли нафтові поклади, які використовували для освітлення. Але з введенням в дію в 1859 році першої нафтоперегінною установки нафтовий фактор вийшов на головне місце міського господарства.

Тут знову буде доречна цитата Роман Пастуха:
«...потужний розвиток Дрогобича безпосередньо пов`язаний з початком промислової переробки бориславської нафти. «Чорне золото» черпали відрами просто з неглибоких колодязів, а при свердлінні землі воно «вибухало» - било високими фонтанами, стікало в Тисменицю і пливло в Дністер. Від 1860-х р.р. у Дрогобичі появились перші нафтопереробні заводи, по-тодішньому рафінеріїї. Спочатку головним продуктом переробки нафти був гас для освітлювальних ламп, відтак інші нафтопродукти. Сюди попливли іноземні капітали, спеціалісти, робоча сила, а особливо після побудови залізниці через Дрогобич. За кілька наступних десятиліть у місті діяли до 20 малих і середніх приватних та акціонерних рафінерій, майже 60 нафтових компаній. Серед них справжніми гігантами виглядали акціонерний завод «Галіція» і побудований перед Першою світовою війною найбільший тоді у Європі державний завод Польмін».

За тодішньою традицією власники бориславських копалень нафти, нафтопереробних та інших підприємств селились у центрі Дрогобича. «Нафтові» гроші сприяли швидкому розвитку будівництва, ремесел, торгівлі, соціальної інфраструктури, освіти і культури, зародженню медицини, спорту, політичного і громадського життя тощо. Виникло багато вулиць. Головні вулиці замощувались бруківкою. Назагал за півстоліття, що передували Другій світовій війні, міське населення збільшилось у три рази і сягнуло майже 40 тис. Але через сприяння влади польським та юдейським поселенцям і одночасні утиски корінного українського населення воно стало в рідному місті національною меншиною, поступившись юдейській і польській громадам, проживало переважно на околичних вулицях, серед нього було найбільше неписьменних та безробітних.

Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич «нафтовий», швидкої забудови кам`яними домами він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного, ренесасного, барочного, класичного – до електичного і модерного.

У період переходу від переважного виробництва солі до переважного виробництва нафтопродуктів у нормальній (початковій) школі монахів-Василіян, у міській гімназії вчився Іван Франко, пізніше – класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомих представників культури: письменники – співець Борислава - «галицької Каліфорнії» Стефан Ковалів, Осип Турянський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор і диригент о.Остап Нижанківський, співак світової слави МодестМенцинський, театральний режисер Йосип Стадник, польський письменник і художник юдейського походження Бруно Шульц, шеф Головного військового штабу Української Повстанської Армії генерал Дмитро Грицай. У Дрогобичі народився і виріс полководець Західно-Української Народної Республіки Григорій Косак.»

Після виру Першої світової війни, радянсько-польської війн та чисельних змін влад, Галичина опиняється у складі Польської держави. За польського панування, в 1922 - 1927 роках зводиться нинішня ратуша.

В 1924-1926 роках прокладається газопровід Стрий – Дрогобич – Борислав – Стебник, а в 1928 – 1933 водогін с.Уріж – Дрогобич.

Після вступу на західну Україну радянських військ в 1939 році була створена Дрогобицька область до складу якої входило 9 районів. Ця область існувала до травня 1959 року, коли була включена до складу Львівської області.
За часів німецько-фашистської окупації Дрогобич входив до складу генерального губернаторства Галичина.

Ну і наостанок ще декілька цікавих фактів від Романа Пастуха:
в 1948 році дрогобицьку бруківку, якою були вимощені вулиці, вивозили для забрукування Красної площі в Москві;
в 1950 році дрогобицьку цеглу-керамічні блоки відправляли в Москву на будівництво Московського університету ім.М.Ломоносова.

Переглядів: 249 | Теги: Дрогобич